Скільки печалей і скільки морок,

і ти вже не можеш ступити крок,

і вже зупиняєш серце, рахуючи втрати.

І так нам бракує добрих вістей

в країні, в якій так багато дітей

знають як варто жити й за що помирати.

Та клітка для птаха така тісна

і легко дається нам кожна весна,

і час обривається вранці відлунням прибою.

По нас залишаються радість і сміх.

Любити – це значить бути для всіх.

Вірити – значить уміти вести за собою.

Знову горять, горять мости і зводяться стіни,

але тримають нам горішні основи

діти, які, які проросли в небо країни,

діти, що стали нам продовженням мови.

Країна, яка не тримає зла.

Країна, яка тут завжди була.

Країна, в яку повертають дощі,

Про яку так легко писати вірші.

Країна – більше за будь-яке зло.

Любити її за те, що було.

Любити кожне з її світань.

В мене лишається пару питань.

Що нас тримає тут взагалі.

Нас тут так мало на цій землі.

Нам так щедро світять зірки.

Це діти вертаються від ріки.

Діти вертають в свої доми.

Це ми тут лишаємось жити, це ми.

І повен дім голосів і гостей.

Дихає тихо країна дітей.

Знову горять, горять мости і зводяться стіни,

але тримають нам горішні основи

діти, які, які проросли в небо країни,

діти, що стали нам продовженням мови.

Та скільки ж всього треба пережити їм,

Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми.

І якими бути треба, щоб навколо розуміли

Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле

І вогонь у серцях вогонь у очах вогонь

За вікном вогонь

Все чуже навколо свого

І скільки в небі журавлів шукає прихистку весною

Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття

Що то є життя, в чому його кошт

Більше сльози не течуть просто очі залив дощ

Він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця

Але не змиє слід історії з молодого лиця.

Знову горять, горять мости і зводяться стіни,

але тримають нам горішні основи

діти, які, які проросли в небо країни,

діти, що стали нам продовженням мови.

Знову горять, горять мости і зводяться стіни,

але тримають нам горішні основи

діти, які, які проросли в небо країни,

діти, що стали нам продовженням мови.